Мотиви та способи формулювання презумпцій у вітчизняному законодавстві

Abstract

Встановлення законодавцем презумпції є законодавчим прийомом, суть якого полягає в тому, що правило, сформульоване у правовій презумпції, перевірене попереднім досвідом і тому правильно відображає більшість ситуацій, на які розраховується. Мотиви, які спонукають законодавця встановити ту чи іншу презумпцію, частіше стосуються права, аніж факту. Законодавець досліджує головним чином не те, чи відзначається відомий факт властивостями, достатніми для того, щоб зробити вірогідним невідомий факт, а лише те, чи потребує суспільний інтерес, щоб із констатації одного факту робили висновок про існування іншого факту.

Legislative presumption is a legislative device, the essence of which is that the rule formulated in the legal presumption is verified by previous experience and therefore correctly reflects most of the situations to be calculated. The motives that motivate the legislator to establish a presumption are more often concerned with the law than with the fact. The legislator examines mainly not whether the known fact is noted by the properties sufficient to make an unknown fact possible, but only whether public interest is needed so that from the statement of one fact a conclusion about the existence of another fact is made.

Установление законодателем презумпции является законодательным приемом, суть которого заключается в том, что правило, сформулированное в правовой презумпции, проверено предыдущим опытом и поэтому правильно отражает большинство ситуаций, на которые рассчитывается. Мотивы, побуждающие законодателя установить ту или иную презумпцию, чаще касаются права, чем факта. Законодатель исследует главным образом не то, отмечается ли известный факт свойствами, достаточными для того, чтобы сделать возможным неизвестный факт, а лишь то, нуждается ли общественный интерес, чтобы из констатации одного факта делали вывод о существовании другого факта.