Наукове і позанаукове знання: становлення проблеми

Abstract

Розглядається співвідношення понять «наукове» і «позанаукове» знання з погляду становлення самої проблеми. Використано культурологічний підхід, згідно якому знання вписується в контекст його зв'язків з іншими формами культури та соціальності. Здійснена спроба аргументувати поступовий перехід від позиції наївного раціоналізму, що відстоював безальтернативність наукового знання, до позиції нового образу пізнання, в якому позанаукове знання трактується як конструктивний, динамічно-творчий компонент осягнення людиною світу і себе в світі. Робиться висновок про необхідність позитивного ставлення до будь-яких видів знання, до різноманітних поглядів та позицій, оскільки вони, поступаючись науці у гносеологічній функції, все ж відіграють важливу роль у створенні евристичного середовища, поза яким неможливий динамічний розвиток людського пізнання і формування цілісної особистості.

The article deals with correlation of scientific and non-scientific knowledge in terms of formation of the problem as it is. There has been used a cultural approach according to which knowledge fits into the context of its relations with other forms of culture and sociality. An attempt has been made to substantiate a gradual transition from the position of naive rationalism standing up for non-alternativeness of scientific knowledge to a new method of cognition which interprets non-scientific knowledge as a constructive, dynamic and creative component of world comprehension by a human and self comprehension in the world. It is concluded that there is a need for a positive attitude towards all kinds of knowledge and different views and positions, since they, giving way to epistemological function of science, still play an important role in creating a heuristic environment beyond which dynamic development of integrated personality and human cognition would be impossible.

Рассматривается соотношение понятий «научное» и «вненаучное» знание с точки зрения становления самой проблемы. Использован культурологический подход, согласно которому знание вписывается в контекст его связей с другими формами культуры и социальности. Осуществлена попытка аргументировать постепенный переход от позиции наивного рационализма, который отстаивал безальтернативность научного знания, к позиции нового образа познания, в котором вненаучное знание трактуется как конструктивный, динамично-творческий компонент постижения человеком мира и себя в мире. Делается вывод о необходимости позитивного отношения к любым видам знания, к различным взглядам и позициям, поскольку они, уступая науке в гносеологической функции, все же играют важную роль в создании эвристической среды, вне которой невозможно динамичное развитие человеческого познания и формирование целостной личности.